Незважаючи на те що права людини є непорушними, її безпека під час приватного спілкування є однією з проблем сучасної держави. Особливої уваги потребує вивчення питання про стан справ із дотриманням прав людини під час приватного спілкування у сфері кримінального провадження, наприклад у разі аудіо- чи відеоконтролю — як одного із засобів негласних слідчих дій.

Умови проведення НС(Р)Д

Правовою основою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій є не лише чинний Кримінальний процесуальний кодекс, а й закони «Про прокуратуру», «Про державну таємницю», «Про оперативно-розшукову діяльність», а також Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджена наказом Генерального прокуратура, голів Служби безпеки та Державної прикордонної служби, міністрів внутрішніх справ, фінансів та юстиції від 16.11.2012 №114/1042/516/1199/936/1687/5.

Питання допустимості доказів досить тісно пов’язане як з правом на справедливий судовий розгляд, так і з презумпцією невинуватості. Удосконалення кримінального процесуального законодавства в галузі негласних слідчих (розшукових) дій викликає ряд питань і щодо допустимості доказів, отриманих у результаті їх проведення, оскільки цей інститут є досить специфічним. Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.87 КПК суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями, зокрема, «здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з недотриманням його суттєвих умов».

Фактично одним із критеріїв визнання доказу, отриманого в результаті аудіо- та відеоконтролю, допустимим є додержання суттєвих умов його проведення. Очевидно, що питання визначення суттєвості умов проведення відповідної НС(Р)Д є досить неоднозначним, але спробуємо їх класифікувати з огляду на правову конструкцію слідчої дії, закріпленої в КПК та інших нормативних актах.

Як зазначено в ч.1 ст.246 КПК, негласні слідчі (розшукові) дії — це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим кодексом. Згідно з ч.6 ст.246 КПК проводити їх має право слідчий або за його дорученням — уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої та Державної прикордонної служб. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення таких дій можуть залучатися також інші особи.

Відповідно до п.1.7.1 інструкції до здійснення або участі в проведенні негласної дії може бути залучений уповноважений оперативний підрозділ. Проводити її згідно з п.1.7.2 інструкції може співробітник (працівник) такого підрозділу, залучений за рішенням керівника до проведення або участі в проведенні НС(Р)Д, інші особи, залучені за рішенням слідчого, прокурора, керівника оперативного підрозділу.

Втручання з дотриманням форми

Виходячи з вимог стст.248, 258, 260 КПК, ч.2 ст.8 закону «Про оперативно-розшукову діяльність», можемо сказати, що аудіо-, відеоконтроль особи як різновид утручання в приватне спілкування проводиться виключно за вмотивованою ухвалою слідчого судді. У ній, зокрема, зазначаються:

• особа, щодо якої необхідно провести відповідну негласну дію;

• строк дії ухвали;

• інші обставини, які окреслюють межі санкціонованих дій.

Кримінальне процесуальне право встановлює чіткий порядок провадження в кримінальних справах:

• послідовність стадій та умов переходу справи з однієї стадії в іншу;

• умови, що характеризують їх реалізацію в конкретній стадії;

• підстави, умови та порядок учинення слідчих і судових дій;

• зміст і форму рішень, які можуть бути винесені.

Обов’язковість процесуальної форми полягає в точному й неухильному виконанні учасниками кримінального судочинства її приписів. Це положення є однією з неодмінних умов законності провадження. А порушення зазначених приписів позбавляє одержані таким чином результати юридичної сили. Так, згідно з положеннями ст.84 КПК доказ уважається недопустимим, якщо він отриманий не в порядку, встановленому цим кодексом.

Чітка регламентація вказує на мету проведення конкретної процесуальної дії, учасників, їхні права та обов’язки, послідовність дій тощо.

Значення дотримання процесуальної форми підкреслювалося ще у французькій декларації прав людини і громадянина 1793 р. В ст.10 цього акта сказано: «Ніхто не може бути звинувачений, затриманий або ув’язнений інакше як у випадках, передбачених законом, і з дотриманням порядку, встановленого ним же». В ст.11 наголошено: «Кожен акт, спрямований проти особи, коли він не передбачений законом і (або) коли він учинений з порушенням установлених законом форм, є акт свавілля та тиранії».

Фактично вимоги КПК також указують на забезпечення й дотримання суб’єктами кримінального провадження процесуальної форми, оскільки тим самим забезпечується режим законності в процесі, створюються умови для об’єктивних висновків у справі, забезпечення гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у ній.

Суттєві умови законності

Під методами проведення НС(Р)Д розуміється сукупність організаційних, практичних прийомів, у тому числі із застосуванням технічних засобів, які дозволяють у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, отримати інформацію про злочин або особу, яка його скоїла, без її відома.

Негласність таких дій означає особливий порядок їх підготовки, проведення та зберігання й використання отриманих результатів у режимі прихованості до певного часу від інших осіб, які не причетні до цього. До того ж утаємниченими такі відомості мають бути не лише від осіб, стосовно яких проводяться ці негласні дії, а й від будь-яких інших, зокрема й працівників органів досудового розслідування, оперативних підрозділів, посадових осіб правоохоронних та інших органів, пересічних громадян, які не задіяні в їх підготовці та проведенні, навіть якщо вони беруть участь в інших заходах досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні.

Саме негласність виступає тим чинником, який істотно впливає на визначення видів НС(Р)Д, отримання відповідних дозволів і встановлення порядку їх проведення, визначення основних виконавців і кола учасників, обрання способу фіксування перебігу й результатів.

З огляду на приписи ст.260 КПК суттєвими умовами забезпечення процесуальної форми при проведенні аудіо-, відеоконтролю є:

• достатність підстав уважати, що розмови особи, яка перебуває на аудіо-, відеоконтролі, або інші звуки, рухи, дії, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування;

• наявність ухвали слідчого судді;

• непоінформованість особи, щодо якої отримано дозвіл, про здійснення стосовно неї аудіо-, відеоконтролю.

Особливо слід звернути увагу на забезпечення непоінформованості особи щодо проведення відносно неї відеоконтролю. Адже це дає можливість проаналізувати невимушену, природну поведінку особи для документування відповідних відомостей, що мають значення для кримінального провадження. У противному випадку втрачається цінність доказового значення слідчої дії з огляду як на суб’єктивний фактор, так і на об’єктивний — очевидне порушення вимог КПК.

Неочевидна очевидність

Незважаючи на очевидність суттєвих умов проведення негласної слідчої дії, у наданні оцінки доказам, здобутим за її результатами, відсутня стала судова практика. Непоодинокими є випадки невизнання судами недопустимими доказів у разі беззаперечного встановлення факту інформування оперативними працівниками осіб про проведення стосовно них НС(Р)Д та застосування спеціальних технічних засобів. Мотивація відповідних рішень зумовлена тим, що це є лише фактом порушення режиму доступу до державної таємниці, але аж ніяк не суттєвих умов слідчої дії.

Наразі єдиного підходу до визначення суттєвих умов конкретної НС(Р)Д не існує. Проте з огляду на прецедентні рішення Європейського суду з прав людини у справах «Пантелеєнко проти України» та «Худобін проти Російської Федерації» вбачається, що сторона обвинувачення зобов’язана дотримуватися матеріальних та процесуальних норм під час проведення відповідних заходів, що забезпечуватиме добросовісність дій органів державної влади.

Крім того, ЄСПЛ у п.43 рішення у справі «Klass and others v. Germany» зазначив, що втручання не буде порушувати ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо його буде здійснено «згідно із законом». Тобто будь-який конкретний захід стеження має чітко відповідати вимогам і процедурним нормам, викладеним у законі.

Актуальність критеріїв, які визначають суттєві умови проведення конкретної НС(Р)Д, зумовлена й тим, що згідно із ч.2 ст.89 КПК в разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає його недопустимим. Аналіз та оцінка відповідних доказів ще на стадії судового слідства — вкрай поодинокі випадки в судовій практиці. Словосполучення «очевидна недопустимість доказу» залишає за судом достатньо широку свободу вибору. Як правило, питання щодо допустимості вирішується вже в нарадчій кімнаті.

Попри те що дії органів слідства та суду мають бути спрямовані на захист прав людини, виникають спірні питання стосовно підстав визнання доказів недопустимими в аспекті додержання істотних умов проведення відповідної слідчої дії. Для досягнення певних змін та гарантування прав людини потрібен час, а також чітка, послідовна та прогнозована позиція як судів, так і адвокатів, прокурорів під час реалізації властивих виключно їм функцій.

 

 

 

Джерело: Закон і Бізнес