ВС розглядав касаційні скарги потерпілих та засудженого на судові рішення у кримінальному провадженні за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України.

Потерпілі просили суд скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій засудженого, оскільки він захищався від дій одного з потерпілих, та зазначали, що не мають претензій матеріального і морального характеру.

Засуджений також зазначав, що він вимушений був захищатися від протиправних дій потерпілих, а тому діяв з перевищенням меж необхідної оборони. 

Але Верховний Суд касаційні скарги залишив без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Вироком суду особа був засуджений за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Суди встановили, що засуджений разом з потерпілими та іншими особами вживали спиртні напої. Між потерпілими та засудженим неодноразово виникали конфлікти, які припинялися іншими присутніми в квартирі особами. Згодом між засудженим та потерпілим розпочалася сварка, під час якої вони висловлювали образи один одному. Після чого потерпілий підійшов до засудженого, який сидів на стільці, та обхопив його руками за шию. Особа, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, схопив зі стола ніж та, завдав потерпілому три удари ножем в область грудної клітини та живота. Потерпіла, бажаючи припинити злочинні дії особи, схопила його за одяг та почала відтягувати. Засуджений завдав і їй два удари ножем в область грудної клітини та два удари в область верхніх кінцівок.

Від завданих ударів потерпілий впав на підлогу, а потерпіла викликала швидку, засуджений втік з квартири. Суди встановили, що діями засудженого заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, однак смерть потерпілих не настала з причин, які не залежали від волі засудженого, оскільки їм було надано своєчасну медичну допомогу.

ВС вказав, що питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

ВС роз’яснив, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров’я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. 

А намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. 

Суд зазначив, що перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. При цьому, існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

ВС зауважив, що у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах (постанова від 04.07.2018 у справі № 628/4025/13-к).

 

Джерело:http://Українське право