Серед учасників кримінального провадження потерпілий займає одне з центральних місць. Законодавець визначив його процесуальний статус під час досудового розслідування і розгляду кримінального провадження в суді, права і обов’язки, відвів йому окремий параграф в Кодексі, а в теоретичній класифікації учасників — відніс до окремої групи.

Визначення терміна «потерпілий» походить від терміна «образа», яким в «Руській Правді» визначалось правопорушення, котрим особі було заподіяно моральних, фізичних або матеріальних збитків. Згідно зі Статутом кримінального судочинства 1864 р., у якому майже 40 статей було присвячено правам і обов’язкам потерпілого, підставами для визнання особи потерпілим від кримінального правопорушення визнавались його скарга або зроблене повідомлення, після подання яких порушувалось кримінальне провадження і особа набувала прав: бути присутнім під час проведення всіх слідчих дій і з дозволу слідчого ставити запитання обвинуваченому й свідкам; виставляти своїх свідків; подавати докази; вимагати для себе видачі всіх протоколів і постанов; у будь-який час знайомитися з матеріалами справи і робити виписки з них тощо.

У Кримінально-процесуальному кодексі УСРР, затвердженому Всеукраїнським ЦВК 13 вересня 1922 р., а потім у КПК УСРР від 20 липня 1927 р. не було статей, які б чітко визначали статус потерпілого, його права і обов’язки. Потерпілому за процесуальним законом, що діяв на той час, було надано право підтримувати обвинувачення лише в справах приватного обвинувачення, а в інших справах він брав участь на правах свідка й відрізнявся від нього лише тим, що мав право заявляти клопотання. У разі заподіяння потерпілому шкоди він мав право пред’явити цивільний позов, який розглядався одночасно з розглядом кримінальної справи в суді. Все це базувалось на панівній у той час соціальній доктрині пріоритету державних інтересів над особистими.

Суттєвим кроком у визначенні процесуального статусу потерпілого, його прав і обов’язків став КПК УРСР 1960 р., згідно з яким потерпілого було визнано самостійною процесуальною фігурою, і він зайняв своє місце в класифікації учасників кримінально-процесуальної діяльності, які мають власний інтерес у кримінальному процесі. Більшість кримінально-процесуальних кодексів 15 союзних республік колишнього СРСР не мали статті з визначенням прав потерпілого під час судового розгляду. Тільки в трьох республіках внесли до кодексів такі статті, і серед них був КПК УРСР, яким передбачалось право, а не обов’язок потерпілого давати покази.

Відповідно до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (29.11.1985 р.) під терміном «жертва» (потерпілий) розуміють осіб, яким індивідуально чи колективно завдано шкоду, включаючи тілесні ушкодження чи моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальну шкоду чи істотне обмеження їх прав у результаті дії чи бездіяльності, що порушують діюче національне кримінальне законодавство, включаючи закони, що забороняють зловживання владою.

Під час так званої «малої судово-правової реформи» 2001 р. до КПК України 1960 р. були внесені зміни і доповнення, якими розширені процесуальні права і гарантії захисту законних інтересів потерпілого.

Введення в дію КПК України 2012 р. стало ще одним кроком на шляху створення ефективної системи захисту основних прав і свобод людини та подолання серйозних проблем, що існують у сфері кримінального судочинства.

Одним з основних завдань кримінального провадження згідно з вимогами чинного КПК України є захист особи, суспільства та держави, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Процесуальному статусу потерпілого і його представника в новому Кодексі присвячено окремий параграф Глави 3, який складеться із 5 статей, а також низка положень, що відображені у відповідних розділах. Це стало яскравим свідченням державної підтримки правового статусу потерпілого, який до цього часу перебував у стані постійного розвитку і наразі набув відповідного законодавчого закріплення.

Потерпілою у кримінальному провадженні відповідно до положень ст. 55 КПК України визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Особа визнається потерпілою незалежно від того, один чи декілька видів шкоди їй завдано. Також потерпілою (чого не було передбачено в КПК України 1960 р.) може бути визнана юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (за КПК України 1960 р. юридична особа в такій ситуації могла виступати тільки у якості цивільного позивача). Тобто підставами для визнання фізичної і юридичної особи потерпілими у кримінальному провадженні є шкода, яка їм заподіяна внаслідок здійснення дій, котрі кримінальним законом визнаються злочинними, або відмови від вчинення таких дій (бездіяльності) іншою особою. Дискусійним залишається питання щодо визнання потерпілими від кримінального правопорушення суспільства та держави, тоді як серед головних завдань кримінального провадження Кримінальним процесуальним кодексом України вказано захист особи, суспільства і держави.

Шкода — це об’єктивна категорія, що відображає ті зміни, які настали в майновому, фізичному, психічному, моральному стані особи внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Шкода, заподіяна злочином, чи кримінальним проступком, що є підставою для визнання особи потерпілим, має об’єктивний характер і тому включається до об’єктивної сторони кримінального правопорушення. Тому поняття майнової шкоди, завданої потерпілому, про відшкодування якої може йти мова у кримінальному процесі, охоплює:

  • 1) заподіяну особі пряму, безпосередню шкоду в її майновому та грошовому виразі;
  • 2) неодержані внаслідок скоєння кримінального правопорушення доходи;
  • 3) оцінені у грошовому виразі витрати на лікування, протезування, відновлення здоров’я потерпілого, а в разі його смерті — на поховання й виплати з підтримання матеріального добробуту і виховання непрацездатних членів сім «ї потерпілого та його неповнолітніх дітей;
  • 4) кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.

В результаті скоєння кримінального правопорушення завжди завдається шкода. Якщо відсутня фізична і матеріальна шкода, то, як наслідок злочинних дій, завжди в наявності моральна шкода, яка виступає складовою частиною всякої шкоди, завданої особі кримінальним правопорушенням. На цьому наголошує і п. 2 ч. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р., відповідно до якого особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, має право пред’явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

Під моральною (немайновою) шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, фізичного або психічного впливу, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятись в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, зазнані особою моральних переживань у зв’язку з ушкодженням здоров’я, погіршенням або позбавленням можливості реалізації своїх звичок, погіршенням відносин з оточенням, порушенням права власності (в тому числі інтелектуальної), настанні змін, які викликані незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування або суду та інші негативні наслідки морального характеру.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних потерпілому моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини обвинуваченого та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у Його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

В разі заподіяння особі моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Законами України передбачена можливість відшкодування моральної шкоди у грошовій формі (ст. 440-1 Цивільного кодексу України; ст. 12 Закону України «Про охорону праці»; ст. З Закону України «Про інформацію»; ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права»; ст. З Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»), але наразі відсутній чіткий порядок відшкодування завданої шкоди, порядок нарахування сум збитків, критерії їх нарахування, межі відшкодування. В судовій практиці продовжують користуватися суб’єктивними оціночними критеріями — «справедливість», «індивідуальні особливості потерпілого», «розумність». В той же час у випадках, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або вона є неплатоспроможною, заподіяну шкоду повинна відшкодовувати держава зі стягненням потім завданих збитків з обвинуваченого. Проте фактично дана норма закону не працює, оскільки немає механізму її реалізації.

В питаннях відшкодування моральної шкоди ще є безліч невирішених проблем, але позиція законодавця щодо можливості її відшкодування у грошовому еквіваленти і постійна законодавча робота в цьому напрямі стала важливим засобом захисту особистих немайнових прав фізичних та юридичних осіб, що позитивно впливає на виконання завдань, які стоять перед кримінальним провадженням.

Про заподіяння фізичної шкоди можна говорити у ситуаціях, коли в результаті вчинення кримінального правопорушення людині як фізичній істоті завдано побої, тілесні ушкодження, мордування, катування, розлад здоров’я, фізичні страждання, біль. Мається на увазі фактичний стан здоров’я людини, яким би він не був на момент посягання. Кримінально-правова охорона здоров’я людини не залежить від віку, статті, громадянства, моральних якостей потерпілого, займаної посади. Фізична шкода пов’язана з посяганням на здоров’я іншої людини і завдання їй шкоди шляхом порушення анатомічної цілості або фізіологічної функції тканин чи органів людського тіла.

Залежно від ступеня тяжкості розрізняють три види завданих тілесних ушкоджень: тяжкі, середньої тяжкості та легкі, які, в свою чергу, поділяються на два підвиди — з короткочасним розладом здоров’я або з незначною втратою працездатності та за відсутності цих ознак. Відповідно до вимог ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо встановлення причин смерті, а також тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Майнова шкода здебільшого пов’язана з втратою, привласненням, знищенням або пошкодженням майна, тобто завдається у зв’язку з посяганням на відносини власності у формі певних матеріальних об’єктів. Водночас така шкода може бути завдана при посяганні на особу та її життя, оскільки відшкодування моральної та фізичної шкоди пов’язано з витратами на лікування, протезування, посилене харчування, втрату працездатності, на поховання тощо.

На практиці питання стосовно визначення розміру заподіяної шкоди вирішується виходячи з вартості майна, яка була для нього встановлена на момент вчинення кримінального правопорушення. Розмір же майнової шкоди, який підлягає відшкодуванню, має обчислюватись виходячи з цін на аналогічне майно, що діють на момент розгляду кримінального провадження в суді.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди базується на положеннях різних галузей права, зокрема кримінального процесуального, цивільного, цивільного процесуального тощо. Можливість заявити цивільний позов про відшкодування завданих збитків під час кримінального провадження до початку судового розгляду є дієвим засобом захисту законних прав та інтересів потерпілого, спрямованим на відновлення порушених прав шляхом включення виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушення, до обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Водночас законодавець встановив, що форма і зміст позовної заяви мають відповідати вимогам, встановленим до позовів, що пред’являються у порядку цивільного судочинства. Таке положення є ще одним дієвим заходом, спрямованим на захист законних прав та інтересів потерпілого.

Задля забезпечення заявленого цивільного позову слідчий, прокурор зобов’язані вжити всіх заходів для встановлення належного підозрюваному (обвинуваченому) нерухомого і рухомого майна, грошей у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вираженні, цінних паперів, корпоративних і майнових прав інтелектуальної власності, які перебувають у нього або у інших осіб. Після встановлення наявності такого майна прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, має право звернутися до слідчого судді, суду для вирішення питання про арешт майна. Таким правом наділено і потерпілого після подання ним відповідної позовної заяви і визнання його цивільним позивачем.

На будь-якій стадії кримінального провадження підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право за власної ініціативи добровільно відшкодувати шкоду потерпілому, завдану кримінальним правопорушенням.

У разі укладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, відшкодування завданої шкоди потерпілому, встановлення строків її відшкодування є важливими складовими такої угоди, невиконання яких є підставою для скасування вироку, яким була затверджена угода.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або вона перебуває у стані, який унеможливлює надання нею відповідної заяви (тяжкий стан здоров’я, перебування в реанімації тощо), положення ч. 1-3 ст. 55 КПК України поширюються на близьких родичів чи членів сім’ї такої особи, які набувають прав потерпілого в передбаченому законом порядку. В усіх інших випадках визнання особи потерпілим не залежить від її віку, громадянства, політичних, релігійних та інших переконань фізичного чи психічного стану. Чинним КПК України суттєво розширено визначення терміна «близькі родичі та члени сім’ї». Якщо раніше під категорію таких підпадали 8 осіб, то зараз їх чисельність додатково збільшилась на 19 осіб. Цей перелік є вичерпним, інші особи брати участі у справі як потерпілі не можуть. Потерпілим визнається особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, на неї поширюється процесуальний статус потерпілого. У разі бажання інших близьких родичів чи членів сім’ї за відповідним клопотанням потерпілими може бути визнано кількох осіб. Обмеження у кількості таких осіб законом не встановлено. Доречно виходити із практичної необхідності їх залучення до участі у кримінальному провадженні та їх взаємного порозуміння у цьому питанні.

Після того як особа, яка перебуває у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Визнання її потерпілим має бути процесуально оформлено постановою слідчого або прокурора, ухвалою слідчого судді або суду. Питання щодо подальшої спільної участі у кримінальному провадженні близьких родичів чи членів сім’ї і особи, яка перебувала в стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, вирішується за їх спільною домовленістю, виходячи з інтересів потерпілого в кримінальному провадженні.

Для визнання потерпілим у кримінальному провадженні необхідна наявність відповідних підстав — фактичних і юридичних. Фактичними підставами є заподіяння або замах на заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди, а юридичними — подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, коли у особи виникають права і обов’язки потерпілого, або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (з отриманням особою відповідного документа, що підтверджує факт звернення із заявою та її реєстрації).

Законом також передбачені обставини, які виключають участь особи у кримінальному провадженні у якості потерпілого. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена до слідчого судді. Також відповідно до п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» не може бути визнано потерпілими осіб, які постраждали від кримінального правопорушення, вчиненого ними ж. Якщо ж особа спровокувала своїми діями вчинення злочину щодо неї і отримала тілесні ушкодження, це не є підставою позбавлення її статусу потерпілого.

Законом чітко визначено момент, з якого в особи, яка звернулась із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, виникають права і обов’язки потерпілого — момент подання заяви, із врученням їй пам’ятки про процесуальні права та обов’язки.

Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до кримінального провадження як потерпілого, слідчий, прокурор, суд мають право визнати особу потерпілим лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Відповідно до положень ст. 55 КПК України права і обов’язки потерпілого в особи виникають в таких ситуаціях:

  • 1) коли особою подана заява про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, яким їй завдано моральної, фізичної або майнової шкоди;
  • 2) коли особа подала заяву про залучення її до кримінального провадження як потерпілого;
  • 3) коли настала смерть особи — тоді права потерпілого поширюються на близьких родичів та членів сім’ї такої особи, якщо один з них або декілька звернулись із заявою про залучення їх до провадження як потерпілих;
  • 4) коли особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, — тоді права потерпілого поширюються на близьких родичів та членів сім’ї такої особи, якщо вони звернулись із заявою про залучення к до провадження як потерпілих;
  • 5) коли в ході досудового розслідування або судового розгляду буде встановлено, що особі завдано шкоди (і до цього моменту вона не зверталась із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення чи із заявою про залучення її до справи як потерпілого) і від неї отримано письмову згоду на визнання її потерпілим.

Виникнення прав і обов’язків потерпілого у особи не є свідченням набуття нею відповідного статусу потерпілого, оскільки набуття певного процесуального статусу повинно відбуватись в рамках кримінального провадження, а не поза ним. Особа набуває передбачені законом права учасника процесу лише тоді, коли про це буде прийнято відповідне процесуальне рішення. В законі йде мова про виникнення, зародження передбачених в законі прав і обов’язків потерпілого. У випадку звернення особи із заявою про вчинення стосовно неї кримінального правопорушення, особа, яка прийняла відповідну заяву, зобов’язана вручити їй пам’ятку про процесуальні права та обов’язки. Наразі в законі нічого не говориться про необхідність з’ясувати в особи, чи зрозумілі вони їй, і в разі необхідності роз’яснити їх, оскільки не розпочато досудове розслідування, як це відбувається перед початком допиту потерпілого в судовому засіданні. Момент визнання особи потерпілим не може передувати початку досудового розслідування. Подання заяви особою і внесення її до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є одночасною дією. Закон вимагає від особи, яка прийняла заяву, негайно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається, за виключенням проведення у невідкладних випадках огляду місця події. Тільки після цього можливим є остаточне вирішення питання щодо надання особі відповідного статусу в рамках кримінального провадження і особа, яка буде приймати це рішення, повинна переконатись:

  • — що мало місце вчинення кримінального правопорушення;
  • — що кримінальним правопорушенням завдано шкоду;
  • — що є причинний зв’язок між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою;
  • — що особі завдана та шкода, про яку йде мова в законі;
  • — що відсутня інформація, що особа отримала пошкодження в результаті вчиненого нею кримінального правопорушення;
  • — що особа, яка подала заяву, є близьким родичем чи членом сім’ї особи, яка загинула в результаті вчиненого кримінального правопорушення або перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви.

За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим.

Отже, надання особі статусу потерпілого у кримінальному провадженні є результатом прийняття відповідного процесуального рішення, яке слідчий, прокурор приймають у формі постанови, а слідчий суддя, суд — у формі ухвали, коли реально створюються відповідні умови і особі забезпечується можливість реалізації передбачених законом прав. Після винесення постанови про визнання особи потерпілим відбувається ознайомлення її з передбаченими в законі правами і обов’язками та роз’яснення їх, а також допит особи у якості потерпілого. Відсутня потреба у наданні особі пам’ятки про права і обов’язки, як це було в момент виникнення відповідного статусу.

Участь особи у кримінальному провадженні у якості потерпілого пов’язана з реалізацією наданих йому прав і виконання покладених на нього обов’язків. Ціль участі потерпілого у кримінальному провадженні пов’язана з необхідністю відновити порушені права або компенсувати завдану злочином шкоду (або одночасно перше і друге), здебільшого вона носить обвинувальний характер, оскільки потерпілий зацікавлений викрити особу у вчиненому кримінальному правопорушенні.

Згідно з п. 2 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. потерпілий в кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов про відшкодування моральної шкоди. Таким чином, якщо особі завдано матеріальної шкоди і вона заявила вимогу про її відшкодування, вона повинна одночасно визнаватись і цивільним позивачем.

Особа перебуває у статусі потерпілого з моменту визнання таким постановою слідчого, прокурора або ухвалою слідчого судді, суду і до завершення кримінального провадження.

Початок досудового розслідування тісно пов’язаний з дією загальних засад кримінального провадження, зокрема публічності, коли прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого — так зване кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, зазначених в ст. 477 КПК України. Ініціатива порушення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення належить виключно потерпілому від злочину, його законному представнику чи представнику.

Розслідування кримінальних правопорушень у формі приватного обвинувачення здійснюється слідчими органів внутрішніх справ відповідно до загальних засад здійснення досудового розслідування. При вирішенні питання про закриття кримінальних проваджень даної категорії за примиренням потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим визначна роль належить потерпілому, і це може відбутись як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду, але до видалення суду у нарадчу кімнату для постановлення вироку.

Протягом кримінального провадження згідно зі ст. 56 КПК України, потерпілий має право бути повідомленим про свої права та обов’язки слідчим, прокурором та іншою службовою особою, уповноваженою на прийняття та реєстрацію заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, шляхом вручення йому відповідної пам’ятки після звернення з заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення до провадження як потерпілого та прийняття відповідного процесуального рішення про це. Після здійснення повідомлення про підозру певній особі потерпілий має право знати її сутність, одночасно бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного (обвинуваченого) заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування. Право на своєчасне отримання відповідної інформації стосовно ходу досудового розслідування кримінального провадження, а також його судового розгляду надає потерпілому можливість, у разі необхідності, звернутись з відповідним клопотанням, наприклад, у разі наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки для себе, членів сім’ї та близьких родичів, у разі закриття кримінального провадження — оскаржити таке рішення.

Відповідно до поданої заяви про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення потерпілий має право давати показання як в усній, так і в письмовій формі. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із потерпілим. Кожний потерпілий допитується окремо від інших потерпілих. Перед початком допиту встановлюється особа потерпілого, роз’яснюються її права, а також порядок проведення допиту. Одночасно потерпілий попереджається про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, а у разі відмови потерпілого відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви. Також потерпілий має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона в законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування. Якщо потерпілий виявив бажання викласти свої показання власноручно, слідчий і прокурор зобов’язані забезпечити йому таку можливість. За письмовими показаннями потерпілого йому можуть бути поставлені додаткові питання. Допит потерпілого не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому — понад вісім годин на день.

Потерпілий має право давати пояснення, показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватись послугами перекладача, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження.

Під час проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій за участі потерпілого він має право на активну участь в них шляхом постановки запитання, подачі своїх зауважень та заперечень щодо порядку проведення дії, що підлягає обов’язковому занесенню до відповідного протоколу, та знайомитися з ними в повному обсязі, застосовувати при цьому технічні засоби. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала).

У виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я потерпілого, його тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що унеможливлюють його допит в судді або можуть вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого потерпілого в судовому засіданні, в. тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У такому випадку допит потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. Для допиту тяжкого хворого потерпілого може бути проведено виїзне судове засідання. З метою перевірки правдивості показань потерпілого та з’ясування розбіжностей з показаннями, наданими в судовому засіданні під час досудового розслідування, вони можуть бути оголошені при його допиті під час судового розгляду.

Допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності — лікаря. Потерпілим, які не досягли 16 років, роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджаючи про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого не може продовжуватись без перерви понад одну годину, а загалом — понад дві години на день.

У виняткових випадках, коли участь законного представника може зашкодити інтересам малолітнього або неповнолітнього потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи мають право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника.

Під час проведення слідчої (розшукової) дії законний представник, педагог, психолог або лікар, присутні під час її проведення, мають право, з дозволу слідчого, прокурора, ставити уточнюючі запитання малолітньому або неповнолітньому потерпілому, які повинні бути занесені до протоколу процесуальної дії.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього потерпілого разом з підозрюваним.

Зазначивши право потерпшого подавати докази, законодавець не встановив обмежень щодо переліку, вказавши тільки на те, що їх збирання повинно відбуватись шляхом:

  • — витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;
  • — ініціювання та заявлений клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій;
  • — а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Право потерпілого заявляти відводи і клопотання тісно пов’язане з основними завданими кримінального провадження і спрямоване на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Законом, до кола осіб, яким може бути заявлено відвід потерпілим, віднесено суддю, слідчого суддю, присяжного, прокурора, слідчого, захисника підозрюваного чи обвинуваченого, представника потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача, спеціаліста, експерта, перекладача, секретаря судового засідання.

Під час досудового розслідування потерпілий має право оскаржити бездіяльність слідчого, прокурора, якщо вона полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у встановлений законом строк. Також можуть бути оскаржені рішення слідчого, прокурора про зупинення кримінального провадження, про його закриття, про відмову в задоволенні клопотання про проведення процесуальних дій, передбачених законом, а також рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки. Скарги, відводи і клопотання потерпшого завжди повинні бути вмотивовані.

Після розгляду кримінального провадження по суті потерпілий має право оскаржити вирок чи інше судове рішення в апеляційному і касаційному порядку, своєю заявою ініціювати перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а також до Верховного Суду України.

У разі необхідності у кримінальному провадженні інтереси потерпілого може представляти представник — особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником, тобто адвокат, відомості про якого внесені до Єдиного реєстру адвокатів України і стосовно якого у цьому Реєстрі відсутні відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Якщо юридична особа визнана потерпілим, представником у кримінальному провадженні може бути її керівник або інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику. У разі необхідності в будь-який момент кримінального провадження потерпілий може відмовитись від послуг представника або навпаки — залучити до участі.

Після закінчення досудового розслідування або при закритті кримінального провадження потерпілий має право знайомитись з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, а також отримати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення.

Під час судового провадження у будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду, брати участь у судовому провадженні. Якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, це визнається істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки це перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Під час судового розгляду потерпілий бере участь у безпосередній перевірці доказів, підтримує обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, висловлює свою думку стосовно призначення покарання обвинуваченому, а також при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Після закінчення судового розгляду потерпілий має право знайомитись з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді, а також оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність суду.

Набувши статусу потерпілого в кримінальному провадженні, особа одночасно з правами отримує певний перелік зобов’язань, виконання яких спрямоване на захист особи, її свобод та законних інтересів. Невиконання встановлених законом зобов’язань дає право слідчому, прокурору, слідчому судді і суду вжити по відношенню до потерпілого заходи процесуального примусу для забезпечення кримінального провадження.

Потерпілий зобов’язаний з’являтися за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді і суду, незважаючи на те що згідно закону у нього є право давати показання, а не обов’язок. В разі неможливості своєчасного прибуття потерпілий повинен завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття. Якщо потерпілий, який отримав повістку про виклик або був ознайомлений з її змістом іншим шляхом, не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього може бути накладене грошове стягнення у розмірі:

  • — 0,25-0,5 розміру мінімальної заробітної плати — у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
  • — 0,5-2 розмірів мінімальної заробітної плати — у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

Участь потерпшого в слідчих (розшукових) діях тісно пов’язана з його обов’язком давати правдиві показання (ч. 3 ст. 224 КПК України), своїми діями не перешкоджати встановленню обставин кримінального правопорушення та не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.

Під час розгляду кримінального провадження в суді потерпілий зобов’язаний додержуватися порядку в судовому засіданні і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні.

У тих випадках, коли наявне зіткнення особистих інтересів потерпілого та інтересів суспільства, що потребують відповідних обмежень прав громадян з метою, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, у разі відсутності добровільної згоди, до потерпілого можуть бути застосовані примусові заходи. При цьому не допускаються дії, що принижують честь і гідність особи або є небезпечними для її здоров’я.

В ході досудового розслідування, на підставі постанови прокурора потерпілий зобов’язаний взяти участь у такій слідчій (розшуковій) дії, як освідування для виявлення на його тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. Потерпілому пропонується добровільно пройти освідування, а в разі його відмови освідування проводиться примусово. Аналогічним чином відбувається відібрання біологічних зразків для проведення експертизи.

Також потерпілий зобов’язаний взяти участь у проведенні амбулаторної медичної або психіатричної експертизи, якщо виникла потреба в їх проведені В разі ухилення від участі в їх проведенні до нього можуть бути застосовані заходи примусового залучення за ухвалою слідчого судді, суду.

Процесуальний статус потерпілого потребує подальшого вдосконалення, оскільки залишаються без чіткого врегулювання питання, пов’язані з відшкодуванням збитків, включаючи процесуальні витрати, наданням допомоги жертвам злочинів до і після судового розгляду, створенням більш ефективної системи компенсації втрат, понесених потерпілим в результаті вчинення кримінального правопорушення. Система кримінального покарання повинна бути спрямована на відновлення прав потерпілого, на захист його інтересів, коли держава бере на себе частину відповідальності за вчинення стосовно особи злочину, оскільки не змогла забезпечити в повній мірі гарантовані особі права і тільки шляхом ухвалення обвинувального вироку засвідчила факт вчинення стосовно особи кримінального правопорушення.

 

Джерелоprotocol.ua