Чинне цивільне процесуальне законодавство надає сторонам судового процесу право здійснювати представництво власних інтересів в суді особисто (самопредставництво) або мати для цього свого представника. В якості останнього можуть виступати:

1. так звані законні представники (батьки, усиновлювачі, піклувальники, опікуни та інші визначені законом особи);

2.  адвокат;

3. особа, яка досягла вісімнадцяти років та має цивільну процесуальну дієздатність, якщо справа стосується спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи), з урахуванням деяких функціональних обмежень, встановлених ст. 61 ЦПК України.

При цьому, якщо із законними представниками та адвокатом питання належності документів, що підтверджують їх повноваження перед судом не постає, то визначення такого документа відносно представника третьої групи нашого списку, якщо довірителем є фізична особа, потребує окремої уваги.

Так, відповідно до ст. 62 Цивільного процесуального кодексу в актуальній редакції повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

До моменту набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 № 2147-VIII (тобто до 15 грудня 2017 року), відповідна норма Цивільного процесуального кодексу України виглядала дещо інакше та наводила чіткий перелік суб’єктів, які разом із нотаріусом могли посвідчувати таку довіреність. До них, відповідно до ст. 42 ЦПК України в попередній редакції, відносилися посадова особа організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Таким чином, до 15 грудня 2017 року, довіреність фізичної особи на ведення справ в суді, окрім нотаріуса, могла бути посвідчена, зокрема, також за місцем проживання довірителя, що було прямо передбачено основним законодавчим актом, який регулював питання цивільного процесу в судах нашої країни. Це надавало можливість сторонам зменшити свої витрати, пов’язані із веденням справи, виключивши з них послуги нотаріуса з посвідчення довіреності фізичної особи, вартість яких в різних населених пунктах різна, проте в середньому є не меншою ніж 300 грн за одну довіреність.

З набуттям чинності Законом № 2147, яким Цивільний процесуальний кодекс України було викладено в новій редакції, перелік осіб, який раніше, на ряду із нотаріусами, був уповноважений посвідчувати довіреності був буквально виключений із тексту нової норми (ст. 62), яка зараз виглядає так: “Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою”.

Тож, чи допускає чинна конструкція статті 62 ЦПК України у формулюванні “у визначених законом випадках, іншою особою” можливість посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справ в суді за місцем проживання довірителя? Чи може така довіреність, яка посвідчена після 15 грудня 2017 року, підтверджувати повноваження представника в цивільному судочинстві?

Для пошуку відповіді на дане питання слід звернутися безпосередньо до закону, який регулює відносини представництва фізичної особи.

Так, із спільного аналізу змісту статей 244, 245 Цивільного кодексу України і ст. 62 Цивільного процесуального кодексу України можна дійти наступних висновків:

1. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально;

2. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;

3. Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу;

4. Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора;

5. Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами;

6. Довіреність суб’єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги;

7. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Аналогічний перелік довіреностей, які прирівнюються до нотаріально посвідчених, наведений також в частині другій статті 40 Закону України “Про нотаріат”.

Із змісту вказаних положень вбачається, що наразі чинне законодавство дозволяє посвідчення довіреностей фізичної особи за місцем проживання, крім нотаріуса, лише у населеному пункті (в якому проживає довіритель) уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, де немає нотаріусів.

Що стосується інших випадків посвідчення довіреностей за місцем проживання, то предметом такої довіреності можуть бути лише повноваження на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо).

Отже, довіреність фізичної особи на ведення справ в суді, яка посвідчена посадовою особою органу місцевого самоврядування в населеному пункті, в якому є нотаріус (територія якого включена до відповідного нотаріального округу із працюючим в ньому нотаріусом), а також довіреність, посвідчена за його місцем проживання (у найбільш розповсюджених випадках така довіреність посвідчувалася посадовою особою житлово-експлуатаційної організації або ОСББ) щодо повноважень представляти фізичну особу перед судом цивільної юрисдикції починаючи з дня набрання чинності новою редакцією ЦПК України (з 15 грудня 2017 року) не може бути визнана документом, що підтверджує повноваження представника у цивільному процесі в розумінні статті 62 ЦПК України. За даних обставин така довіреність обов’язково має бути посвідчена лише нотаріально.

 

Джерело:Protokol.ua